ГУТНИЦТВО
Гутництво – виготовлення виробів зі скла –
було відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не
встановлено, але в скіфських похованнях уже знаходять намиста із скла із
вкраплюванням різнокольорових барвників. Назва промислу походить від слова “гута”,
що означає скловарну піч. В “Слові о полку Ігоревім” згадується виріб із скла –
стекляниця. Вироби зі скла були не буденними речами, вони використовувалися як
святкові мистецькі прикраси. Це був не тільки посуд, а й декоративні іграшки:
півники, зайчики, баранці, а також різні свічники, намисто. Ремісники володіли
різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла.
Гутництво набуло поширення на
території Чернігівського та Волочиського Полісся, що зумовлено наявністю
значної кількості потрібної сировини: піску, крейди, вапна, тугоплавких глин і
великої кількості лісового матеріалу, з якого добували вугілля, смолу і поташ.
Гутники найчастіше працювали
сімейними колективами, рідко користуючись найманою працею, і робили це головним
чином узимку після завершення польових робіт. Досить поширеною була оренда
гутниками певної частки поміщицької землі разом з лісом, озером, млином тощо.
Плата за оренду встановлювалася натурою (скловиробами) або грошима.
Скляним посудом у ХІХ – на початку
ХХ ст. користувалися в основному поміщики, чиновники, купецтво, духовенство,
аптекарі. Щодо віконного скла, то воно широко використовувалось як міськими,
так і сільськими жителями. Гутники виготовляли столовий, кухонний, аптечний
посуд, місткості для зберігання і транспортування харчових продуктів тощо.
Такий посуд дуже часто прикрашався гутним декором (скляними джгутами,
розетками, налепами, медальйонами-печатками, дрібним битим кольоровим склом), а
також емалевим розписом. Проте дрібне селянське гутництво ще з XVIII ст. почало
зазнавати тиску з боку відповідних мануфактур, створюваних поміщиками і
підприємцями. Вже в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. більшість дрібних селянських
гут почала різко скорочуватись: вони не змогли перейти на виготовлення
гравірованих, шліфованих та пресованих виробів через брак коштів для закупівлі
нового технічного устаткування. Дрібні гути продовжували у невеликих кількостях
формувати і декорувати традиційний посуд, попит на який до початку 20-х років
зберігався тільки на місцевому ринку.
